Монєточка. Щоразу.
Приспів:
Коли б мені хтось платив щоразу
За кожну мою думку, що належить тобі,
Я би танцювала біля траси,
Була б я найбіднішою на землі.
Де ти, коли ти не онлайн?
Чекаю я – тебе нема.
Як перейти до посилань,
Щоб тільки опинитися там?
Дивлюсь замріяно в екран…
Давай в середині гаїв
Читати разом наш роман:
Сторінку – я, сторінку – ти.
Або в гості на горнятко кави,
І у вайбері – мільйони смайлів,
Та я знову не відповідаю:
Я щезаю и зникаю в реалі.
Та якби мені платили, коханий,
Щоразу, коли погляд твій димний
Мене супроводжує, милий,
Вдень і вночі особливо.
Приспів.
Стара конфорка плеще нам,
На двох – одне горнятко.
За вікном темно, в вікні – тріщина,
Як ліхтарик – місяць над парком.
Пасмо я кручу на пальці,
Пахну парфумом від «живанши».
Ти хочеш мене зняти, зняти,
А я пишу вірші, вірші.
Все, бувай, каву залишай.
Сніг або дощ – все одно йди.
Хай навіть вщент переморосить,
Хай навіть торнадо уносить вдаль .
Мабуть, є там ще твій трамвай.
Якщо ні – все одно йди.
Там вологий лютий. Бувай.
Він самотній тепер, як і ти.
І не жаль мені тебе, не жаль,
В сигаретному димі – slowmo.
Навіть в мінорі під рояль,
Навіть з печальною скрипкою – No.
Коли б ти ненавидів вірші,
Перетворилась би я на ямб,
А якби флейту ти полюбив,
То трембітою стала б я.
Приспів.
©Монеточка. Каждый раз.
Немає коментарів:
Дописати коментар